четвер, 21 грудня 2023 р.

МАРКО ВОВЧОК https://youtu.be/4hKbyEd-jDA?si=-44sn75ImZh8WwCw

(1833—1907)

Справжнє ім'я — Марія Олександрівна Вілінська.

Марія Олександрівна Вілінська народилася 22 грудня 1833 р. в селі Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії в родині збіднілого дворянина.

У 1839р. помер її батько, мати вдруге одружилась з лютим кріпосником, який знущався і з кріпаків, і з своєї родини (побачене в дитинстві пізніше стало матеріалом для творів Марка Вовчка). У 1845—1846 рр. Марія навчалась у жіночому пансіоні в Харкові. Протягом 1847—1850 рр. виховувала дітей тітки К. Мардовіної в Орлі, брала участь у літературних вечорах, зустріла майбутнього чоловіка, фольклориста та етнографа Опанаса Марковича, який був засланий в Орел за участь у Кирило-Мефодіївському братстві.

У 1851 р. Марія одружилась з О. Марковичем, разом з чоловіком виїхала в Україну, займалась фольклористикою та етнографією, вивчила українську мову.

У 1856р. Марія Олександрівна розпочала літературну діяльність, взяла псевдонім Марко Вовчок. Наступного року в Петербурзі П. Куліш видав "Народні оповідання" — першу книгу Марка Вовчка. У 1859р. Марія тяжко захворіла і виїхала на лікування до Німеччини.

У 1860р. у журналі "Отечественные записки" з'явилась повість Марка Вовчка "Інститутка" з присвятою Т.Г. Шевченку в перекладі І. Тургенева.

Протягом 1860—1867 рр. письменниця перебувала за кордоном (Франція, Німеччина, Швейцарія, Італія). Зустрічалась з провідними письменниками, ученими, культурними діячами.

У 1861 —1862 рр. були опублікувані повість "Три долі", другий том "Народних оповідань". У 1867р. Марко Вовчок повернулась і жила в Петербурзі, писала російською мовою ("Живая душа", "Записки причетника", "Сельская идиллия"), багато перекладала.

Після погіршення стану здоров'я, в зв'язку з посиленням переслідувань царської цензури разом з другим чоловіком Михайлом Лобачем-Жученком (О. Маркович помер) у 1878р. письменниця назавжди виїхала з Петербурга, багато переїжджала, поки не оселилась на Богуславщині, де прожила майже сім років.

28 липня 1907р. Марко Вовчок померла в Нальчику на Кавказі, там і похована.

Спадщина Марка Вовчка налічує дві книги "Народних оповідань", романи й повісті: "Інститутка", "Кармелюк" (казка), "Три долі", "Маруся", "Гайдамаки", художні нариси "Листи з Парижа", твори російською мовою, переклади творів французької, німецької, англійської, польської літератур, критична стаття "Мрачные картины". За тематикою творчість письменниці різноманітна, але провідною темою є життя селян.

Повість "Інститутка" — найвидатніше досягнення Марка Вовчка першого періоду творчості. Вперше надрукована в російському перекладі в "Отечественных записках" (I860), а мовою оригіналу — в "Основі" (1862), повість стала відомою ще в рукописі. Спочатку твір мав назву "Панночка". "Цими днями,— ділився новиною у лютому 1859р. І. Тургенев, який і здійснив російський переклад твору,— мені прочитали її досить велику повість під назвою "Інститутка", від якої я прийшов у цілковите захоплення: такої свіжості й сили ще, здається, не було". Високо цінив цей твір і Т. Шевченко.

"Інститутка" — перша в українській літературі соціально-побутова повість, в якій порівняно з оповіданнями, письменниця мала можливість ширше змалювати життя, глибше розкрити образи. І нестримно-запальний Назар, f мужній, урівноважений Прокіп, і волелюбна Катря, і терпляча душевна бабуся, і епізодичний образ москаля-кухаря — усе це типові характери селян, що розкриваються в типових обставинах через діалоги та вчинки, через влучні оцінки наділеної великим оптимістичним відчуттям оповідачки з народу Устини. (Типовий образ — це яскравий персонаж, індивідуальні властивості якого поєднані з найхарактернішими рисами людей певної групи. Образ вважається типовим, коли він відповідає історичним обставинам певного часу.) Також типовим є і образ панночки, яка постає головною героїнею твору (про це свідчить назва). Письменниця робить наголос не стільки на тому, що поміщики пригнічують селян, скільки на тому, що вони втратили людську подобу, дійшли такої межі виродження, далі якої іти нікуди, адже ними втрачено все людське. Ось хоча б такий епізод. Готуючись до заміжжя, панночка повідомляє майбутнього чоловіка про приємну для неї новину: стара поміщиця зважила на настійливі благання і уступила молодим хутір Дубці. Для нареченого Дубці — це чарівна природа, місце, де він покохав свою наречену. Про це він і нагадує панночці, але вона одразу ж розхолоджує поетичні спогади так, що навіть його щось ніби "злякало, у серце вжалило". "Садок зелененький, садок квітчастий... — передражнює вона нареченого. — Ти згадай, серце, які Дубці дохідні!" Також не може не привернути уваги постійне ставлення панночки до свого обранця. "Любила вона його, та якось чудно любила, не по-людськи",— таку оцінку дає оповідачка Устина. А як же інакше можна назвати ставлення до коханого, яке зводиться до безперервного приниження на очах оточуючих, до незліченних примх і вередування. Це тільки один штрих страхітливого портрета, але й він надто промовистий, щоб не обуритися всім серцем проти вершителів кріпацької долі

Борис Грінченко біографія

Борис Грінченко

1863 — 1910

біографія

скорочено

Народився Борис Дмитрович Грінченко 9 грудня 1863 року на хуторі Вільховий Яр поблизу села Руські Тишки, тепер Харківського району Харківської області, в родині збіднілих дрібнопомісних дворян. Нестримний потяг до знань, любов до слова, бажання оволодіти законами прекрасного виявилися у хлопця ще з раннього дитинства. Він багато і натхненно читає.Інтереси його різнобічні й грунтовні. Тонка і вродлива дитяча уява насичувалася вабливим світом образів, заохочувала до творчості. І скоро, під враженням прочитаного, підліток починає писати і сам. Письменник створює «самвидавівський» рукописний журнал, який заповнює власними оповіданнями та віршами.

З 1874 по 1879 рік Борис Грінченко навчається у Харківському реальному училищі, де зближується з народницькими гуртками. За поширення заборонених царським урядом видань його заарештовують і кілька місяців тримають в ув’язненні.

Після звільнення Борису Дмитровичу довелося залишити навчання і самому почати заробляти на прожиття. Суворі обставини дійсності змушують юнака дбати і про шматок хліба, і не зрікатися книжки. Так сталося, що, працюючи в казенній палаті, Грінченко мешкав у сім’ї шевця. Допитливий і працьовитий, він скоро навчився шити чоботи і мав від цього невеликий заробіток. Економлячи, обмежуючи себе у всьому, письменник таким чином заощаджував гроші на книги.

Здобута самоосвіта дозволила Б.Грінченку скласти іспити на звання народного вчителя при Харківському університеті. З 1881 року починається його освітньо-педагогічна діяльність, яка тривала до 1893 року. Вчителював він у селах Харківщини, Сумщини, Катеринославщини. Зовнішній бік його біографії в цей час маловиразний, але внутрішньо це були неймовірно багаті й насичені роки. Учителювання Б.Грінченко поєднував з фольклорно-етнографічною, культурологічною, науковою та лінгвістичною справами. Багато пише. У цей час його різножанрові твори, підписані або власним прізвищем, або псевдонімом (П.Вартовий, Василь Чайченко, Б.Вільхівський, Іван Перекотиполе), регулярно друкуються в журналах та альманахах.

Виходять у світ його поетичні збірки «Пісні Василя Чайченка» (1884 р.), «Під сільською стріхою» (1886 р.), «Під хмарним небом» (1893 р.), «Пісні та думи»(1895 р.),«Хвилини» (1903р.). З 1894 року Борис Дмитрович працює в Чернігівському губернському земстві. Важка й марудна робота забирала в письменника майже весь вільний час. Творчі миті потрібно було викроювати за рахунок сну й відпочинку.

«На поезію завжди я мав тільки хороші хвилини, вільні від праці — часом любої, дорогої, здебільшого — нудної, наймитської. Моя пісня — то мій робітницький одпочинок і моя робітницька молитва-надія», — зізнавався митець. За час роботи у земстві Б.Грінченко пише дилогію «Серед темної ночі» (1901 р.), і «Під тихими вербами» (1902 р.), публікує п’єси «Лісні зорі» (1897 р.), «Нахмарило» (1897 р.), «Степовий гість» (1898 р.), «Серед бурі» (1899 р.), «На громадській роботі» (1901 р.).

Б.Грінченко був людиною надзвичайно працелюбною. Палка любов до рідної землі, до свого народу змушувала його «силуватися знаходити іскру світу там, де, здавалось, була сама темрява». Саме такими променями справжнього народного єства стало видання його наукових розвідок «Етнографічні матеріали, зібрані в Чернігівській і сусідніх з нею губерніях» у трьох томах (1895—1899 рр.), «З вуст народу» (1900 р.), «Література українського фольклору (1777—1900)» (1901 р.).

У 1902 році письменник перебирається до Києва. Тут разом з дружиною Марією Загірною він трудиться над укладанням вершинної своєї праці — чотиритомного «Словаря української мови»(1907—1909рр.). Цю визначну роботу було відзначено академічною премією.

Підірване задавненим туберкульозом здоров’я письменника (наслідки харківського ув’язнення) не витримало такого напруженого, безперервного ритму. Останньою краплею його життєвого випробування стала смерть дочки Насті та її малорічного сина. Різке загострення хвороби змусило письменника вирушити на лікування до Італії, але запізно — 6 травня 1910 року життя невтомного трударя обірвалося в м. Оскендалетті.

Поховано Б.Грінченка в Києві, на Байковому кладовищі.

День вшанування ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Вони врятували Україну й світ

14.12.2023 11:42

14 грудня – День вшанування ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Вони врятували Україну й світ від ядерної катастрофи. Чорнобильська аварія – це водночас злочин радянської системи проти людини й довкілля та приклад самовідданості, жертовності й героїзму її ліквідаторів.

Гігантоманія масштабних промислових будівництв в СРСР, яка прикривалася вдаваною турботою про добробут радянського народу й держави, насправді в своєму корені була брехлива й порочна.

У своїй основі вона тільки на словах дбала про людину та її потреби, а на практиці перетворювала сотні мільйонів людей на гвинтики та гаєчки величезної бездушної й цинічної командно-адміністративної системи.

Грандіозні плани з освоєння так званого мирного атому стали найбільш драматичним та трагічним прикладом саморуйнування як планової економічної системи СРСР, так і самої радянської імперії.

Уже з 1970-х рр. - від початку будівництва Чорнобильської АЕС, яка на той час носила ім’я Леніна, за наслідками перевірок були викриті масові порушення як самого будівництва станції, так і можливі аварійні ризики й загрози від особливостей ядерних реакторів, які на ній встановлювалися.

Та московське партійне керівництво на те мало зважало. Адже мета Кремля була одна – обігнати капіталістичні країни Заходу у виробництві електроенергії з найнижчою собівартістю і тим самим довести на практиці, що так звана соціалістична економіка здатна не тільки конкурувати, але й перегнати в обсягах та ефективності виробництва ринкові економіки США та Західної Європи.

Засліплення цією боротьбою, а також участь радянської імперії у гонці озброєнь і призвела СРСР до краху та розпаду. Але перед тим – до ядерної катастрофи планетарного масштабу, яка стала каталізатором подальших незворотних змін.

Кілька головних фактів.

26 квітня 1986 року під час проведення проєктних випробувань сталася аварія. Вона повністю зруйнувала четвертий реактор станції і спричинила значне забруднення навколишньої території радіоактивними речовинами.

Внаслідок катастрофи повністю евакуювали населення міст Прип'яті та Чорнобиля та всіх інших населених пунктів у радіусі 30 км навколо станції. Сама аварія стала однією з найбільших техногенних катастроф в історії людства.

Майже всі працівники і перші пожежники-ліквідатори померли через опромінення. Основна частина робіт з ліквідації наслідків аварії була виконана в 1986—1987 рр. У них брали участь приблизно 240 000 осіб. Загальна кількість ліквідаторів (включаючи подальші роки) – близько 600 000 людей, здебільшого українців.

Із перших днів катастрофи на ЧАЕС радянське керівництво прагнуло приховати її страшні наслідки від власного суспільства й цивілізованого світу. Але великий викид радіаційних речовин був зафіксований за межами СРСР. Провідні демократичні держави стали бити на сполох і вимагати від Москви роз’яснень ситуації.

Сотні тисяч людей в Україні та інших частинах радянської імперії були мобілізовані на ліквідацію наслідків аварії. Вони почали розповідати, що реально відбувається на місці катастрофи своїм родичам і колегам.

Так розкрилася страшна правда як про саму аварію на ЧАЕС та її наслідки, так і про антилюдську суть радянської авторитарної системи управління, за якої сталася ця найбільша техногенна катастрофа людства.

Годі й донині осягнути повністю всі наслідки і втрати від Чорнобильської катастрофи. Це мільйони зламаних людських життів і доль, величезні забруднені території, втрата унікальної національно-культурної спадщини українського Полісся, які досі даються нам узнаки.

Найбільше постраждала Україна. І саме Чорнобильська катастрофа та її страшні наслідки стали одними із головних аргументів для українців 1 грудня 1991 року, коли вони прийшли на виборчі дільниці і на Всеукраїнському референдумі з результатом понад 90% голосів підтримали Акт проголошення Незалежності України, прийнятий Верховною Радою 24 серпня 1991 року.

Щоб більше подібного не повторилося. А всі важливі рішення приймалися не десь далеко в Москві – столиці імперії, а в Києві, в Україні – демократично обраною української владою.

Наслідки Чорнобильської катастрофи залишаться з нами назавжди, в нашій національній історії. І завжди треба пам’ятати, що світ тоді врятувала людяність і добрі серця мільйонів простих людей – пожежників, міліціонерів, медиків, військових.

Найбільше їх серед ветеранів системи МВС. І сьогодні ми вшановуємо пам’ять тих, кого вже з нами немає, та уклінно дякуємо тим, хто з нами ще поряд і досі надихає нас своїм героїзмом і вкотре нагадує, що повернення назад до імперського минулого для українців неприйнятне.

Що Україна в сьогоднішній боротьбі за свою незалежність і територіальну цілісність проти російського агресора добре пам’ятає і засвоїла урок Чорнобиля.

Ми самі є господарями своєї землі і своєї держави.

Ми свідомі високої ціни за незалежність, яку зокрема сплатили й герої-ліквідатори, й досі сплачують герої теперішньої національно-визвольної війни Українського народу.

Пам’ятаємо. Не забудемо.

https://www.facebook.com/watch/?v=534762217551958

ПРОВЕЛИ З ДІТКАМИ ПРАВОВУ ВІКТОРИНУ ПО КАЗКАХ

ВІДЕО ПОКАЗАЛИ ЇМ НА ПРИКЛАДІ КАЗОК ЩОДО ЇХ ПРАВ

ПРОВЕЛИ З ДІТКАМИ ВІКТОРИНУ"ЩО ТИ ЗНАЄШ ПРО СВОЇ ПРАВА"

ПРОВЕЛИ З ДІТКАМИ БЕСІДУ НА ТЕМУ"ДИТИНА ТА ЇЇ ПРАВА". НАШИМ МЕНЬШЕНЬКИМ ШКОЛЯРИКАМ ПРОВЕЛИ БЕСІДУ ПРО ЇХ ПРАВА ЗА КОНСТИТУЦІЄЮ УКРАЇНИ, А ТАКОЖ ПРО ІСТОРІЮ ПРИЙНЯТТЯ ПРАВ ДИТИНИ В ООН.

ПРОВЕЛИ З ЮНАЦТВОМ БЕСІДУ НА ТЕМУ СКАЖЕМ" НІ"ТНАРКОТИКАМ. ТОМУЩО ЗАРАЗ В УКРАЇНІ ДУЖЕ НАЖАЛЬ БАГАТО ОСОЛИВО СЕРЕД МОЛОДІ НАРКОЗАЛЕЖНИХ. ПОТРІБНО ЇМ РОЗ"ЯСНЮВАТИ , ЩО НАРКОМАНІЯ ЦЕ ДОРОГА В ПЕКЛО, ЯК ДЛЯ ЇХ РІДНИХ ТАК І ДЛЯ НИХ САМИХ,

четвер, 30 листопада 2023 р.

Свято Калити

30 грудня 2023 р. в бібліотеці проведено Свято Андрія. Учасники дійства ознайомились з традиціями проведення вечорниць в с. В.Каленичі, "кусали" калиту, гадали.

середу, 29 листопада 2023 р.

Було проведено день інформації"Трагічні сторінки нашої історії"-голод 1921-22,1932-33, 1946-47рр.

Щорічно Україна віддає шану всим тим чиє життя забрали голодомори 1921-22,1932-33,1946-47 рр .Радянська влада методом голоду та терору встановлювала свою владу на теренах нащої України.Влада яка знищила міліони невинних душ наших земляків.Тому ми повинні зробити все аби наші нащидки памятали всей тей терор що чинився і чиниться зараз проти нашого народу.

неділю, 26 листопада 2023 р.

21 листопада Україна відзначає 10-річницю Майдану. Тоді і зараз ми відстоювали і відстоюємо свою честь і гідність називатися українцями.Залишитися вільним народом на своїй землі.Творити своїми руками на своїй землі життя.І прости житиі відстоювати свої права,честь і свободу і майбутніх поколінь.І завжди памятати ціну яку заплатив наш народ на Майдані і плате зараз у цій війні. Безумовно ми переможимо ,але ціна перемоги буде висока -людські життя.