День краєзнавства «Мій рідний край – земле моя»

День краєзнавства був проведений з учнями молодших класів.Була проведена бесіда та вікторина до всесвітнього дня птахів під назвою "Що ти знаєш про птахів".Була проведена бесіда до всесвітнього дня сміху з назвою "СМІХ ПОДОВЖУЄ ЖИТТЯ". Дітямдякую за увагу, педагогам за співпрацю. Всим гарного і мирного вечора.Гумореска ПАВЛА ГЛАЗОВОГО «Найважча роль». Смійтеся від душі,сміх подовжує життя. Мати сина вчить виступати в хорі: — Не дивись на стелю, не дивись під ноги! Стій прямо, синку, розправляй плечі, Дивись у залу, як на рідні речі. Син на сцені став, роззявив рота, Та не лізе пісня — от яка турбота! Він стоїть, мовчить, як води набрав, Тільки очі мружить, ніби щось згадав. А після концерту мама в коридорі: — Що ж ти, синку, мовчки виступав у хорі? Всі співали дружно, ти один мовчав, Тільки рот роззявив — наче позіхав! Син зітхнув глибоко: — Ех, мамо, матусю! Хіба ж ти не знаєш? Я ж всього боюся! Та я не просто мовчав, я старався дуже: Я грав роль того, хто вже захрип, матусю!

Історія започаткування Дня українського добровольця День українського добровольця, який ми відзначаємо 14 березня, має дуже конкретну і символічну дату народження. Це свято не було створене "зверху" як формальність — воно виросло з реального подвигу звичайних людей. 14 березня 2014 року: Вирішальний день Саме в цей день, прямо з Майдану Незалежності, перші 500 бійців-добровольців Самооборони Майдану вирушили на тренувальну базу в Нових Петрівцях під Києвом. Ситуація в країні тоді була критичною: Крим уже був захоплений, а на сході починалися провокації. Регулярна армія перебувала в стані занепаду після років системного роззброєння. Тоді ці люди — вчорашні студенти, підприємці, викладачі та робітники — вирішили, що не можуть чекати на офіційні накази, і стали першим добровольчим батальйоном (згодом став Батальйоном імені Героя України Сергія Кульчицького). Чому це було важливо? Добровольчий рух став тією силою, яка: Виграла час: Поки держава відновлювала боєздатність регулярних частин ЗСУ, добровольці прийняли на себе перший, найважчий удар на Донбасі. Зламала плани ворога: Масовий вступ людей до лав добробатів показав, що "легкої прогулянки" для окупантів не буде. Змінила свідомість: Це продемонструвало безпрецедентний рівень єдності українського суспільства. Офіційне визнання Попри те, що рух діяв з весни 2014-го, офіційне свято було встановлене Верховною Радою України лише 17 січня 2017 року. Метою постанови було вшанування мужності та героїзму захисників незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, а також сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві. Значення сьогодні Якщо у 2014 році це було кілька сотень людей, то 24 лютого 2022 року добровольцями стали сотні тисяч. Черги до територіальних центрів комплектування (ТЦК) у перші дні повномасштабного вторгнення стали продовженням тієї самої традиції, що зародилася 14 березня на Майдані. Сьогодні День українського добровольця — це день подяки кожному, хто за покликом серця взяв до рук зброю, незалежно від того, чи залишився він у добробаті, чи став частиною ЗСУ, Нацгвардії або Тероборони. Це свято тих, для кого Україна — понад усе. Ми дякуємо і низько вклоняємось нашим воїнам які віддали своє життя за нас з вами.

СЬОГОДНІ 165 РОКОВИРИ СМЕРТІ ТАРАСА ГРИГОРОВИЧА ШЕВЧЕНКА. ВІРШ ЧИТАЄ БУДКОВСЬКА ДАША.

Війна в Афганістані (1979–1989) була одним із ключових конфліктів періоду холодної війни. Історичний огляд Початок: 24 грудня 1979 року Радянський Союз ввів війська до Афганістану, щоб підтримати прорадянський уряд проти ісламських повстанців — моджахедів. Хід війни: Радянська армія застосовувала танки, авіацію та вертольоти, але моджахеди отримували підтримку від США, Пакистану, Саудівської Аравії та інших країн. Особливо значущим стало постачання переносних зенітних ракет «Стінгер», які дозволяли збивати радянські вертольоти. Втрати: За офіційними даними, загинуло понад 15 тисяч радянських військових, сотні тисяч афганців стали жертвами бойових дій, а мільйони були змушені покинути країну. Кінець: У 1986 році почався процес виведення військ, а остаточно радянські війська залишили Афганістан у лютому 1989 року. Наслідки Афганістан залишився у стані громадянської війни, що тривала й після відходу радянських військ. Війна підірвала авторитет СРСР на міжнародній арені та стала одним із факторів його подальшого розпаду. Для афганського суспільства це означало десятиліття нестабільності, руйнування інфраструктури та гуманітарну катастрофу.

«Бій під Крутами: Ціна Незалежності» Історичний контекст Щоб зрозуміти, чому студенти опинилися в окопах, треба окреслити ситуацію на січень 1918 року: * УНР проголошує Незалежність (IV Універсал). * Більшовицька Росія наступає на Київ з метою встановити свій контроль. * Армія УНР перебуває в стані формування, більшість регулярних частин виснажені війною або деморалізовані пропагандою. 2. Хронологія подій: 29 січня 1918 року Бій тривав близько 5-6 годин на залізничній станції Крути (між Ніжином і Бахмачем). * Сили сторін: * Українці: Близько 400–600 осіб (Курсанти Першої Київської юнацької школи ім. Б. Хмельницького та Студентський курінь Січових Стрільців). Озброєння: гвинтівки та 16 кулеметів. * Більшовики: Близько 4 000 осіб під командуванням Михайла Муравйова. Мали значну перевагу в артилерії та бронепотягах. * Перебіг бою: Завдяки вигідній позиції та героїзму, українці стримували наступ увесь день. Вони розібрали залізничну колію, щоб зупинити бронепотяги ворога. Під вечір, маючи великі втрати та закінчуючи набої, українські частини почали організований відступ. 3. Трагедія 27-ми (Подвиг і самопожертва) Одна студентська чота (близько 27–30 хлопців) у сутінках втратила орієнтир і вийшла прямо на станцію, яка вже була зайнята більшовиками. > Важливо знати: Перед розстрілом 19-річний Григорій Піпський почав співати «Ще не вмерла Україна», і всі інші підхопили гімн. > 4. Значення бою: Поразка чи Перемога? Часто кажуть, що це трагедія, але стратегічно — це була перемога. * Затримка ворога: Наступ на Київ було зупинено на 4 дні. * Берестейський мир: Ці 4 дні дозволили уряду УНР підписати мирний договір з Центральними державами, що означало міжнародне визнання України як держави. 5. Інтерактивний блок для обговорення Щоб залучити учнів, запропонуйте їм подумати над наступними питаннями: * Порівняння: Чому Бій під Крутами часто називають «Українськими Фермопілами»? * Паралелі з сучасністю: Чи бачите ви схожість між подвигом крутян та захисниками України сьогодні (наприклад, захисниками Донецького аеропорту чи Маріуполя)? * Вибір: Що спонукало молодих людей, які не були професійними військовими, піти на фронт? Підсумок (Золоте правило історії) Крути навчили нас, що держава без боєздатної армії — під загрозою, але нація з героями — непереможна. > Пам'яті героїв: У 1918 році Павло Тичина присвятив їм вірш «Пам'яти тридцяти», де є рядки: > «На Аскольдовій могилі / Поховали їх — / Тридцять мучнів українців, / Славних, молодих...»

] Павло Григорович Тичина — це одна з найтрагічніших і найбільш суперечливих постатей в українській літературі XX століття. Його шлях — це історія від геніального «сонячного кларнетиста» до державного діяча, затиснутого в лещата радянської ідеології. ​1. Дитинство та «музичні» витоки ​Павло Тичина народився 23 січня 1891 року в селі Піски на Чернігівщині. Його батько був сільським псаломщиком і вчителем, що значною мірою вплинуло на виховання хлопця. ​Музикальність: Змалечку Павло мав абсолютний слух. Він співав у хорі, грав на багатьох інструментах і сприймав світ не лише очима, а й звуками. Це згодом породило його унікальний стиль — кларнетизм. ​Освіта: Навчався в Чернігівському духовному училищі та семінарії. Саме там він познайомився з Михайлом Коцюбинським, який помітив талант юнака і став його літературним наставником. ​2. Феномен «Сонячних кларнетів» (1918) ​У 1918 році вийшла збірка «Сонячні кларнети», яка здійснила справжню революцію в українській поезії. Тичина зумів поєднати символізм, імпресіонізм та народну пісню. ​«Ви знаєте, як липа шелестить...» — ці рядки стали символом нової української лірики, сповненої світла, космічного ритму та панмузикальності. ​У цей період Тичина був поетом-новатором, який оспівував відродження нації та красу всесвіту. ​3. Трагедія зламу та радянський тиск ​З утвердженням радянської влади над вільним митцем почали згущуватися хмари. Режим вимагав від поетів не «космічних симфоній», а прославлення партії та вождів. ​Переломний момент: Збірка «Чернігів» (1931) та поезія «Партія веде» (1933) ознаменували капітуляцію митця перед системою. ​Внутрішня еміграція: Поет був змушений писати оди Сталіну, щоб вижити й зберегти українську культуру хоча б у якомусь вигляді. Василь Стус пізніше назвав цей феномен «феноменом доби», де геній змушений був стати блазнем при дворі тирана. ​4. Державна діяльність та пізні роки ​Незважаючи на духовну несвободу, Тичина займав високі державні посади: ​Був Міністром освіти УРСР. ​Очолював Верховну Раду УРСР. ​Був академіком та директором Інституту літератури. ​Він допомагав багатьом молодим письменникам, рятував людей від репресій, але сам назавжди залишився «замурованим» у власному статусі офіційного поета. ​Помер Павло Тичина 16 вересня 1967 року в Києві. Його поховано на Байковому кладовищі. ​Спадщина ​Сьогодні ми розділяємо Тичину на «раннього» (геніального лірика) та «пізнього» (жертву режиму). Його ранні твори залишаються неперевершеним зразком українського модернізму, де слово стає музикою. О панно Інно... ​О панно Інно, панно Інно! Я — сам. Вікно. Сніги... Сестру я Вашу так любив — Дитинно, злотоцінно. Любив? — Давно. Цвіли луги... О панно Інно, панно Інно, Любов усміхнена одна — цвіте «разно», Й зоря луна. І каюсь я, і знов не знати: Кохав я квіт чи тільки тінь? Вона була — як ви, як синь. Минуло все. Чи варто ждати? Сестра чи Ви? — Любив... Й замовк. Сніги, сніги, сніги... Я Ваші очі пам’ятаю, Як музику, як спів. Зимовий вечір. Тиша. Ми. Я Вам чужий — я знаю. А хтось кричить: «Ти рідну стрів!» І раптом — небо... шепіт гаю... О панно Інно, панно Інно! Дитинно, злотоцінно...

. «Міст через зневіру: Як гартувалася Соборність» Вступ: Стіна між братами Уявіть собі мапу України на початку XX століття. На ній немає єдиної держави. Замість неї — жива рана, що проходить річкою Збруч. По один бік — українці, які піддані російського царя. По інший — українці, піддані австрійського цісаря. Родинами, що жили по різні боки кордону, не можна було бачитися. Вони розмовляли однією мовою, співали тих самих пісень, але в роки Першої світової війни їх змусили стріляти один в одного, одягнувши в чужі мундири. Шлях до зустрічі У 1918 році імперії впали. На сході постала Українська Народна Республіка (УНР), на заході — Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). Але молоді держави опинилися в кільці ворогів. Керівники обох республік зрозуміли: вижити можна лише разом. Це не було простим рішенням. Вони мали різні закони, різні армії та навіть трохи різний політичний досвід. Але прагнення бути «вдома», в одній великій Україні, перемогло всі розбіжності. 22 січня 1919 року: День, коли зупинився час Київ. Софійський майдан. Попри лютий мороз, площа вщент заповнена людьми. Будинки прикрашені синьо-жовтими стягами та гербами. О 12:00 настала урочиста мить. Левко Бачинський, представник Західної України, проголосив волю свого народу об’єднатися в «одну цілісну органічну державу». У відповідь було зачитано Універсал Директорії, який містив слова, що стали легендарними: «Віднині зливаютьця в одно віками відділені одна від одної частини єдиної України — Західно-Українська Народна Республіка і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України». Чому це важливо сьогодні? Тоді, у 1919-му, Соборність тривала недовго. Через наступ ворогів державу не вдалося втримати. Але «Акт Злуки» залишив у ДНК українців надважливе знання: ми — один народ. Це знання «прокинулося» 21 січня 1990 року, коли мільйони людей взялися за руки, утворивши «Живий ланцюг» від Києва до Львова. Це був один із наймасштабніших проявів єдності у світовій історії. Підсумок для обговорення: Соборність — це не лише про території. Це про те, що мешканець Харкова і мешканець Ужгорода мають спільні цінності та спільне майбутнє. Сьогодні, коли Україна знову виборює свою цілісність, 22 січня нагадує нам: сила не в тому, щоб бути однаковими, а в тому, щоб бути разом.